[громкие дела]

Хто виробляє дрони-камікадзе для країни-агресора.

П’ятнадцятого листопада 2022 року США ввели санкції проти російської «Приватної військової компанії Вагнера», аерокосмічних сил Корпусу вартових ісламської революції Ірану (КВІР) та трьох іранських компаній. Причиною стали дрони-камікадзе Shahed-136, які Іран передав Росії, а та використала для атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Тоді ж у ЄС заговорили про те, щоб визнати «ПВК Вагнера» та КВІР терористичними організаціями. Корпус вартових не просто співпрацює з іранськими компаніями, які виробляють дрони — він ними володіє. За 43 роки свого існування КВІР перетворився на велику військово-промислову корпорацію, що має безліч бізнесів в Ірані, є великим гравцем у будівництві, суднобудуванні та інших сферах економіки. Російський політтехнолог Станіслав Бєлковський, який зараз живе в Ізраїлі, вважає, що власник «ПВК Вагнера» — соратник Путіна Євген Пригожин, бачить у КВІР приклад для наслідування та волів би перетворити свою ПВК на таку ж всебічно впливову корпорацію. «Бабель» розповідає, як Корпус вартових пройшов еволюцію від «народної армії» революціонерів до унікальної бізнес-імперії, що об’єднує риси приватної військової компанії, промислово-технічного гіганта та кримінального угруповання.

Ісламська революція та створення КВІР

Після Другої світової війни політичне життя Ірану було неспокійним. Шах Мохаммед Реза Пахлаві прийшов до влади в 1941 році, але в 1953-му, після масових протестів та державного перевороту, його відсторонила опозиція на чолі з прем’єром Мохаммедом Мосаддиком. Але шаха підтримували США та Велика Британія. Вони допомогли монархістам серед офіцерів, духовенства та населення організувати контрпереворот і повернути Пахлаві до влади того ж року.

Однак популярнішим серед народу шах так і не став. Його не любили всі. Ліві — за те, що передав промисловість країни приватним компаніям та нехтував правами робітників. Ісламісти — за вестернізацію Ірану та відхід від традицій. Націоналісти, до яких належав і Мосаддик, — за велику кількість іноземних радників, фахівців і бізнесменів, до яких дослухався шах. Всяка опозиція була заборонена, але протягом 25 років періодично проходили масові заворушення та страйки проти влади Пахлаві.

Шістнадцятого січня 1979 року шах Мохаммед Реза Пахлаві покинув Іран через чергові масові протести та загальний страйк, який повністю паралізував промисловість та економіку. Владу він залишив Кабінету міністрів на чолі з поміркованим прем’єром Шапуром Бахтіяром, що запропонував різним політичним силам країни створити уряд національної єдності. Саме для цього Бахтіяр запросив духовного лідера іранських ісламістів Рухоллу Хомейні повернутися в Іран із заслання, куди його відправив шах у 1964 році.

Першого лютого Хомейні прилетів у Тегеран. І того ж дня виступив із промовою, в якій не визнав уряд Бахтіяра та відмовився з ним співпрацювати. В Ірані встановилося двовладдя: чинний уряд, що його підтримувала значна частина військових, та уряд Хомейні, який спирався на підтримку народу. Дев’ятого лютого в Тегерані почалися бої між прибічниками двох урядів, які завершилися перемогою «хомейністів». Однак більшість іранських генералів заявили про свій нейтралітет та аполітичність армії. Владу Хомейні не визнав лише генерал Абдол Алі Бадреї, чиї підрозділи спробували виступити проти «хомейністів», але програли. Сам Бадреї загинув у перестрілці.

Аятола (почесний титул шиїтських богословів. Буквальній переклад з арабської — «знамення Аллаха») Хомейні почав формувати нову владу. Собі він залишив найвищий щабель — як духовному лідеру, що може втручатися в будь-які процеси. Безпосередню виконавчу та законодавчу владу отримали президент, парламент-меджліс та уряд. У грудні 1979 року устрій закріпила нова конституція. Але ще перед тим, 5 травня 1979 року, Хомейні створив Корпус вартових ісламської революції.

Це було потрібно, щоб об’єднати різні озброєні групи, які підтримали Хомейні, в єдину організацію з чіткою ієрархією. Крім того, аятола не довіряв армії. Публічно проти нього виступив лише Бадреї, але залишалося ще багато офіцерів, які симпатизували шахові Пахлаві чи колишньому прем’єру Бахтіяру. Лише в перші місяці після революції за наказом Хомейні стратили десятки генералів та офіцерів, чия лояльність викликала сумніви. Великому аятолі була потрібна своя армія, яка могла б захистити його владу в разі заколоту.

Груднева конституція закріпила статус КВІР. Збройні сили мали захищати територіальну цілісність Ірану, а Корпус вартових — «завоювання революції», тобто сам режим аятол, що з’явився внаслідок неї. При цьому армія мала залишатися осторонь політики, а КВІР, відповідно до свого основного завдання, став відверто політичною організацією. Вартові мали займатися не лише фізичним захистом об’єктів або людей, але й охороною нових законів, правил та принципів, які вводив Хомейні. Тобто діяти як політична та релігійна поліція.

Ірано-іракська війна та прихід вартових у великий бізнес

Офіційна назва організації перською звучить як Sepāh-e Pāsdārān-e Enghelāb-e Eslāmi — «Армія стражів ісламської революції». Але в Ірані державні організації зазвичай називають не абревіатурою, а одним словом з неї. Тому КВІР називають просто Сепах (Sepâh) — «солдат», «армія», «корпус», або Пасдаран (Pāsdārān) — «хранителі», «вартові».

У 1980 році іракські війська почали атаку на західні провінції Ірану. В Іраку було багато шиїтського населення, і диктатор країни Саддам Хусейн побоювався експорту Ісламської революції. З іншого боку, на заході Ірану розташовані багаті на нафту регіони, на які націлився Хусейн. Крім того, у режиму Хомейні були внутрішні вороги, підтримкою яких заручився Хусейн, зокрема «Організація моджахедів іранського народу» (ліворадикальна і водночас ісламістська організація, яка виступає за створення в Ірані соціалістичного ладу, але посилається у своїй ідеології на текст Корану). Війна тривала довгі вісім років і завершилася нічиєю — Ірак не зміг захопити іранські землі, але й контрнаступи іранської армії на іракську територію успіху не мали.

Саме під час війни КВІР із нечисленної політичної поліції перетворився на справжню армію. Якщо в 1979 році вартових було 10 тисяч, то в 1986-му — вже 350 тисяч. А 1985 року Хомейні наказав передати під управління КВІР частину військово-морського флоту та повітряних сил. Іще у вартових з’явився власний інженерний корпус, який займався понтонними мостами, військовими дорогами, будував окопи та бліндажі, а згодом почав опікуватися загальним відновленням інфраструктури та логістикою.

У 1988 році Іран та Ірак уклали перемир’я, а через рік аятола Хомейні помер. Новим духовним лідером став його наступник Алі Хаменеї, який разом із тодішнім президентом Алі Акбаром Рафсанджані розробив план відновлення країни. Вони створили будівельну компанію «Хатам аль-Анбія», управління якою передали Корпусу вартових. Інженери Корпусу якраз залишилися без військових завдань, тому зайнялися цивільними проєктами. Рафсанджані відверто казав, що держава просто не має грошей, щоб забезпечувати Корпус, який за час війни збільшився в 35 разів, тому нехай він сам заробляє на свій бюджет.

Нова компанія стала основою нової бізнес-моделі для КВІР — їй передавали ледь не всі державні будівельні та інфраструктурні проєкти, майже без конкурсів та тендерів. Фактично вартові стали найбільшими державними підрядниками. Наприклад, у 1992 році в «Хатам аль-Анбії» з’явився водний департамент — компанія «Сепасад». За проєктом президента Рафсанджані на річці Карун мали постати дві великі дамби. Геологи попереджали, що будівництво небезпечне — дамби оголювали великий солончак, який сильно підвищив би солоність річки та почав вбивати її екосистему. Але КВІР уже взялися за цей проект, тому дамби таки побудували. На будівництво держава виділила 3,3 мільярда доларів.

Корпус вартових як «державна мафія»

Поступово КВІР посилював свій політичний і економічний вплив. У 2004 році в Ірані пройшли парламентські вибори. Третина всіх депутатів від різних партій були так чи інакше пов’язані з КВІР — раніше служили у гвардії чи працювали в цивільних гілках Корпусу. У 2005 році президентом Ірану став Махмуд Ахмадінежад — колишній офіцер Корпусу та ветеран Ірано-іракської війни. За його каденції дві третини членів уряду були ексвартовими, «випускники» Корпусу ставали мерами міст та іншими локальними чиновниками.

За часів Ахмадінежада посилився і вплив вартових на економіку. Конституція Ірану 1979 року розрізняє три форми власності підприємств — державну, приватну та кооперативну. Остання — це боньяди, спеціальні «релігійні фонди», які фактично є великими холдингами та інвесторами різних підприємств, безпосередньо підпорядковуються аятолам та контролюють 20 відсотків ВВП Ірану, усього їх понад сотню. З кінця 1980-х частина боньядів належала КВІР, а з другої половини 2000-х вплив на боньяди зріс.

У 2009 році на наступних виборах президента знову переміг Ахмадінежад. В Ірані почалися протести через можливі фальсифікації, які дозволили йому обійти іншого кандидата Мір-Хоссейна Мусаві. Сам Мусаві закликав до перевиборів. Деякі експерти назвали це «частковим переворотом» — аятола Хаменеї дозволив вартовим фальсифікувати вибори, щоб переобрати свого кандидата та посунути від влади інші політичні групи. Сили Корпусу жорстоко придушили протести. Мусаві, який до того був впливовим політиком, опинився під домашнім арештом, де перебуває й досі.

На початку 2010-х компанія «Хатам аль-Анбія» стала величезною корпорацією, яка не обмежується будівництвом і контролює понад 800 різних підприємств, що постійно виконують понад півтори тисячі державних підрядів. У 2010 році корпорація вартових отримала перші нафтогазові контракти — будівництво газопроводу та видобуток у провінції Південний Парс. Тендерів держава не проводила. У 2009 році «Хатам аль-Анбія» придбала 51 відсоток акцій SADRA — найбільшої суднобудівної компанії Ірану. Тоді ж консорціум Mobin Trust, який контролюють вартові, придбав 51 відсоток акцій державної Телекомунікаційної компанії Ірану — найбільшого в країні постачальника послуг телефонного, мобільного та інтернет-зв’язку.

У 2004 році іранська авіакомпанія IranAir на 11 років передала управління аеропортом ім. Імама Хомейні в Тегерані турецько-австрійському консорціуму TAV Airports для реконструкції та розвитку. Під новим управлінням аеропорт встиг прийняти лише один рейс — 8 березня, у день, коли туди приїхав новий директор, усі в’їзди перекрили бійці КВІР. Командування Корпусу заявило, що IranAir нехтує державною безпекою, коли залучає іноземців, а аеропорт — це стратегічний об’єкт, тому Корпус бере управління на себе. Це було класичне рейдерське захоплення.

Оцінити загальну кількість компаній, які контролює КВІР, важко — не всі вони належать вартовим та їхнім фондам офіційно. За різними оцінками, Корпус контролює від 30 до 50 відсотків іранської економіки. «Хатам аль-Анбія» та її великі дочірні компанії переважно перебувають під санкціями США, ООН та ЄС.

Разом із тим в Ірані різні групи впливу продовжують боротьбу. У 2018 році вартовим довелося продати свою долю в Телекомунікаційній компанії Ірану за особистим наказом аятоли Хаменеї. Тодішній міністр оборони, генерал Амір Хатамі, заявив, що йому відомо про наказ Хаменеї, за яким вартові мають поступово послабити свій вплив на економіку. Один із командирів КВІР, генерал Мохаммад Салех Джокар, відповів, що нічого не знає про такий наказ, а економічна діяльність вартових перебільшена, неприбуткова і стосується лише будівництва.

Незалежні експерти стверджують, що насправді все навпаки. Командири вартових мають багато нерухомості в Тегерані. А США офіційно звинувачують Корпус у системній контрабанді. КВІР контролює не лише великі компанії, але й експорт та імпорт товарів в аеропортах та морських портах.

Якщо між аятолою Хаменеї та вартовими й були якісь суперечки, вони вщухли, коли у вересні 2022 року в Ірані почалися масові протести проти влади. Вартові показали себе як головна опора режиму. Ще влітку Хаменеї з невідомих причин підчистив керівництво Корпусу — звільнив багаторічного керівника розвідки КВІР Хоссейна Таеба та заарештував бригадного генерала Алі Насірі, як ізраїльського шпигуна. Деякі аналітики вважають, що так аятола демонструє свою одноосібну верховну владу та «вливає нову кров» до лав Корпусу.

Зараз Корпус вартових ісламської революції залишається однією з наймогутніших організацій Ірану. Мохсен Сазегара, один із лідерів Ісламської революції 1979 року та засновників КВІР, який з 2003 року живе в еміграції через конфлікт із режимом Хаменеї, каже, що Корпус давно «перетворився на монстра [...], країну всередині країни, уряд в уряді та організацію, що не має еквівалентів у світі. Це як річка, що розлилася та покриває все».

Чтобы не пропустить самое важное, подписывайтесь на наш Telegram-канал.


fb Мы в Twitter RSS

материалы

Создается впечатление, что наличие родственников служащих в ФСБ и ГРУ РФ становится трендом для украинских политиков, депутатов, селебрити и спортсменов.


fb Мы в Twitter RSS

хроника